Мета: Виховання підростаючого покоління, формування українського менталітету на основі відродження національних традицій українського народу; формувати високу пізнавальну культуру; виховувати повагу українського народу, до мови, традицій та обрядів. Заохотити учнів до вивчення української мови.

Українська мова ніжна і мелодійна, милозвучна і лагідна, добра і поетична – такою постає наша рідна українська мова на фоні тисяч мов світу. Найперша і найголовніша ознака індивідуальності народу – це його мова. В першу чергу в мові відбито характер народу, його історію за цілі тисячоліття, яка, розвиваючись, переходячи через різні суспільні формації, передаючись від покоління до покоління, увійшла в основу сучасної мови. Мова – це глибина тисячоліть. Це найдорожчий скарб, переданий нам сотнями попередніх поколінь.
Мова – найважливіший засіб спілкування людей. Мова безпосередньо зв’язана з мисленням, за допомогою якого людина пізнає навколишній світ і перетворює його. Через мову ми формуємо і виражаємо свої думки, робимо їх надбанням інших людей. Думка лише тоді стає реальністю, коли вона виражена в словах. Із самого малечку в словах рідної мови людини відкриває для себе великий і чарівний світ життя. З колискової пісні пізнає дитина красу мови.

Яка чудова рідна мова!
Рідна мово моя, поетична, пісенна,
Пелюсткова і ніжна, як спів солов’я!
Як народу душа, щира, ніжна, натхненна,
Ти найкраща у світі, бо рідна, моя!
    
Українські пісні ніжно мама співала,
Коли ще в сповитку були діти малі.
Українською мовою благословляла,
Як розходились ми на дороги Землі.

Скільки в мові тепла і палкого кохання!
Туги й щастя дзвінкого і світла душі,
Та іскристої радості і шанування,
Що лиш просто говориш — виходять вірші!

То струмочком біжить, то сміється й співає,
То іскринками гумору враз спалахне.
Скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає.
Мово рідна моя, ти як сонце ясне!

Бо слова твої серце уміють зігріти,
Приголубити, втішити можеш одна!
Мово рідна, ну як нам тебе не любити,
Ти весела і ніжна, неначе весна!

За генеалогічною кваліфікацією українська мова належить до сім’ї індоєвропейської. Усі слов’янські мови мають одне джерело: праслов’янську або спільнослов’янську основу. З перетворенням і формуванням слов’янських племен  в окремі народності сформувалися й усі слов’янські мови. Процес цей був тривалим і неоднаковим для всіх народів. Кожна із слов’янських мов зберегла багато спільних рис.
Українська мова є спадкоємницею мов тих слов’янських племен, що населяли територію сучасної України – полян, древлян, сіверян, тиверців, угличів та інші. Минули довгі історичні етапи формування регіональних мовних утворень.

Ой, яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
Є в ній ліс – лісок – лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак.

І така ж розкішна, і гнучка, як мрія,
Можна «звідкіля» і «звідки», можна і «звідкіль» ;
Є у ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха,  Хуртовина,  хуча,  заметіль.

Та не в тому справа, що така багата,
Помагало слово нам у боротьбі.
Кликало на битву проти супостата,
То звучала сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

Скрізь одне жадання і мета, і ясність
Живемо, працюємо, як одна сім'я,
І краса новітня окриля сучасність,
Цю красу звеличує мова і моя.

Нас далеко чути, нас далеко видно,
Дмуть вітри історії в наші паруси,
Розвивайся й далі, мово наша рідна,
І про нас нащадкам звістку донеси

Мова постійно розвивається: з’являються назви нових понять, що входять у наше життя, поповнюють наш словниковий запас. Це й науково-технічні терміни, які поширюються через засоби масової інформації, і нові суспільно-політичні поняття, що стають звичними в розмовній мові. 
Учитися гарній, спокійній, інтелігентній мові треба довго й уважно прислухаючись, запам’ятовуючи, помічаючи, читаючи і вивчаючи. Наша мова – найважливіша частина не лише нашої поведінки, а й нашої особистості, нашої душі, розуму, нашої здатності не піддаватися впливам середовища, якщо воно затягує. 

Буду я навчатись мови золотої
У трави веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою
В пагінця зеленого, що росте смерічкою.

Буду я навчатись мови-блискавиці
В клекоті гарячім кованої криці,
В кореневищі пружному ниви колоскової,
В леготі шовковому пісні колискової;
Щоб людському щастю дбанок свій надбати,
Щоб раділа з мене Україна – мати…

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вічно і слухняно
Нехай вона щоразу  служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка і Даля.
Не майте гніву до моїх порід
І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Отже, на завершення нашої виховної години ми можемо зробити висновок, що у мові своїй народ протягом багатьох тисячоліть і в мільйонах індивідуумів склав свої думки і свої почуття. Природа країни і історія народу, відображаючись у душі людини, виявлялися у слові. Людина зникала, але слово, нею створене, залишалося безсмертною й невичерпною скарбницею народної мови; тому кожне слово мови, кожна її форма, кожний вислів є результат думки і почуття людини, через які відбилися в слові природа країни та історія народу. Наслідуючи слово від предків наших, ми не тільки наслідуємо засоби передавати наші думки й почуття, а наслідуємо самі ці думки й самі ці почуття. Від усього життя народу це єдиний живий залишок на землі, і ми – спадкоємці цих живих багатств, у яких склалися всі результати духовного життя народу.

Вивчайте, любіть свою мову,
Як світлу Вкраїну любіть,
Як стягів красу незрівняну,
Як рідного неба блакить.
Як сонця безсмертного коло,
Що креслить у небі путі,
Любіть свою мову й ніколи
Її не забудьте в житті.
                             В. Сосюра