Нова людина, людина майбутнього, котру вже сьогодні повинна готувати до життя загальноосвітня школа,  має бути конструктивною, креативною, компетентною в усіх сферах життя. Формування такої людини вимагає нових підходів, методик і технологій. На особливу увагу, у даному контексті, заслуговує інтерактивне навчання, яке найбільш повно забезпечує виконання освітою її важливої функції – включення учня у такі умови й навчальні ситуації, в яких він виконує різні соціальні ролі, використовує набуті теоретичні знання, формує практичні уміння й навички, спираючись на власний досвід, емоційне ставлення, й, таким чином, забезпечується інтелектуальний, духовний, соціальний розвиток особистості. 
  Кожен урок спрямовую на досягнення триєдиної мети: навчати, розвивати, виховувати. З урахуванням цього загальні вимоги до уроку конкретизую в дидактичних, виховних і розвиваючих вимогах. Це чітке визначення освітніх завдань кожного уроку; раціоналізація інформаційного наповнення уроку, оптимізація змісту з урахуванням соціальних та особистих потреб; впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності; раціональне поєднання різноманітних видів, форм і методів; творчий підхід до формування структури уроку; поєднання різних форм колективної, групової діяльності з самостійною діяльністю учнів; забезпечення оперативного зворотного зв’язку, дієвого контролю й управління; науковий розрахунок, майстерність проведення уроку.
   Виховні вимоги до уроку включають: визначення виховних можливостей  навчального матеріалу; постановку тільки тих виховних завдань , які органічно випливають з цілей і змісту навчальної роботи; виховання учнів на основі загальнолюдських цінностей; формування життєво необхідних якостей: охайності, відповідальності, самостійності; уважне і чуйне ставлення до учнів, дотримання вимог педагогічного такту, співпраця з  учнями і зацікавленість у їхніх успіхах.
   Виконуючи вимоги часу, основну увагу на своїх уроках зосереджую на створенні умов для розвитку особистості школяра; формуванні ключових та життєво важливих компетентностей учнів. Практикую впровадження інтерактивних технологій навчання, працюю над створенням можливостей для розвитку  пізнавальних інтересів у школярів. Інтерактивні технології навчання дають можливість для взаємодії всіх, хто навчається, йде процес навчання у співпраці, в якому вчитель і учні є суб’єктами, пропонуються проблеми для спільного вирішення, при цьому формуються в учнів уміння та навички, формуються навчальні та життєві компетентності, виробляються їх власні цінності, створюється атмосфера творчої взаємодії в навчанні. В ході інтерактивного навчання учні вчаться:  вирішувати складні проблеми на основі аналізу ситуацій і відповідної інформації; критично мислити; приймати продумані рішення; брати участь у дискусіях; спілкуватися з іншими людьми, бути толерантними.
  Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроку історії, суспільствознавства та правознавства. Як правило, структура таких складається з п’яти елементів:
    1.Мотивація.
    2.Оголошення і представлення теми та очікуваних навчальних результатів.
    3.Надання необхідної інформації.
    4.Інтерактивні вправи.
    5.Підсумки та оцінювання результатів уроку.
   Використовуючи структуру інтерактивного уроку , значну увагу приділяю кожному  його етапу. Пошуки шляхів стимулювання інтересів учнів до вивчення матеріалу переконують: вихованець погано сприймає готову інформацію та узагальнюючі висновки , і тому зникає інтерес до знань. Саме тому на моїх уроках на перший план виходить емоційне сприйняття навчального матеріалу. Адже  емоції є тим джерелом, яке живить розум.  Це дає можливість виробити в учнів комунікативну, соціальну та інформативну компетентності.
   Велику увагу приділяю актуалізації опорних знань, умінь, навичок, застосовую різні форми в залежності від віку учнів. Це графічні, історичні та правові диктанти, розминки, бесіди за запитаннями, вікторини, тести, вправи. Це дає можливість оцінити,  на якому рівні  перебувають учні, наскільки вони готові до сприйняття нової інформації.
   Для створення робочого настрою на початку уроку, а також на етапі закріплення, повторення та узагальнення навчального матеріалу застосовую метод «Мікрофон». Цей метод надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання. Головні вимоги до цього етапу уроку - це темп і емоційний позитив. Щоб цього досягти з перших уроків, всі учні  мають можливість  одночасно показати свої знання. Тому уважно спостерігаю, чи всі діти висловлюються, якщо хтось мовчить, то після «хорового» виступу прошу узагальнити відповіді, тоді ця дитина або повторює те , що почула (це спонукає її слухати і фіксувати почуте), або, якщо вона не може цього зробити, просить  зробити це учня, що висловився, а «мовчуна» повторити. Поступово кожен усвідомлює, що відмовчатись не виходить,  і учень  змушений говорити, що формує навички як говоріння, так і висловлювання, адже пояснення поняття напам’ять  не вимагається, отже,  є необхідність висловити саме своє розуміння. Іноді необхідна корекція цих думок, але не можна в даній ситуації допустити висловлювань «неправильно».  Якщо діти допускають помилки у розумінні понять, я  відразу ж пропоную вибудувати логічний ряд через постановку питань  для того, щоб вони самостійно знайшли правильне твердження. Звичайно, що тоді ця частина уроку забирає більше часу, але я керуюся в таких випадках правилом ситуативної доцільності, виважуючи, що важливіше – ще раз знайти цю відповідь, чи працювати над новою темою, з обов’язковим поверненням до знайденої проблеми. Мета цієї роботи – сформувати навички свідомого користування поняттями, назвами, тобто певної життєвої компетенції.
   Плутарх казав : « Людський розум не глек для рідини, а вогонь, який слід запалити». Тому вивчення теми  починаю з мотивації. Це своєрідна психологічна пауза , яка дозволяє учням насамперед усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати. На цьому етапі повідомляю учням, навіщо і для чого їм потрібно знати цю тему, спонукаю їх до постановки завдань, допомагаю сформулювати головну проблему, яку можна розв’язати лише опрацювавши навчальний матеріал. Отже, кожен урок намагаюся спланувати так, щоб учні чітко усвідомили його мету, завдання та очікувані результати. При цьому будую роботу таким  чином, аби ініціатива школярів не була скутою, аби на уроці йшов вільний обмін думок. 
   Повсякденне доросле життя ставить перед кожним ряд проблем, які вимагають як негайного рішення, так і довгострокового. Використання технології проблемного навчання на уроках історії та правознавства дає змогу бути готовими до реалій життя, вірно аналізувати ситуацію, приймаючи рішення, за які слід відповідати. Велику роль в цьому процесі відіграє групова форма навчання, в результаті якої учні мають не лише прийняти рішення, а й узгодити його з іншими, що, без сумніву, приводить до розвитку вміння спілкуватися, бути толерантними у ставленні один до одного. 
  Жоден із моїх  уроків не обходиться без проблемних завдань. Результатом роботи над виконанням таких завдань є нові для учня  знання, які він здобув самостійно завдяки набутим навичкам. Створивши проблемну ситуацію,   не завжди  чекаю від учнів самостійного пошуку розв’язання проблеми, хоча це й є найпродуктивніший шлях засвоєння знань. Я розумію, що в учнів не завжди вистачає знань і практичних навичок, обмеженість у часі не дає можливості вивчати всі питання на основі проблемного підходу.  Тому  постановку проблеми інколи  розглядаю як прийом, що допомагає зосередити увагу школярів на головному.
    Перевірка виконання проблемних завдань – дуже важливий етап проблемного уроку. Адже при проблемному викладі  матеріалу вчитель відмовляється від розкриття певної суті події чи явища. Це мають зробити учні в процесі розв’язання проблемних завдань. Тому, якщо не перевірити результат їхньої роботи, тема залишиться не розкритою повністю. Під  час перевірки також потрібно підтвердити правильні висновки і виправити помилкові.  Крім того, перевірка є додатковим мотивом, що спонукає учнів до діяльності. Вона особливо ефективна, коли охоплює кожного учня класу. Перевірку виконання проблемного завдання  здійснюю такими способами:
- візуально – шляхом перегляду учнівських записів під час завершення роботи над ними;
- якісно – коли зачитуються і аналізуються декілька відповідей;
- пропоную учням, щоб вони назвали лише по одному пункту, аби у такий спосіб скласти зразковий перелік основних пунктів відповіді;
- шляхом виконання тестових завдань;
- шляхом написання історичних диктантів;
- використовую  інтерактивні методи «Займи позицію», «ПРЕС», «Уявний мікрофон», «Дерево рішень», « Коло ідей».
   Такі уроки захоплюють учнів, пробуджують у них інтерес та мотивацію, навчають самостійно мислити та діяти, це вимагає активізації навчальних можливостей учнів замість переказування «готової» інформації, відірваної від їхнього життя. Проблемні уроки дуже ефективні і повністю виправдовують працю вчителя.
 Я вважаю, що озброєнню дітей необхідними вміннями і навичками сприяє впровадження активних форм і методів  навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри. Тому   широко застосовую ігри як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. Також ігри допомагають зняти нервову напругу, отримати емоційну розрядку за рахунок рухової активності. Завдяки ролевій грі, наприклад, учні вчаться розуміти інших людей і їх дії в різних життєвих ситуаціях, співпереживати їм. Вони будять творче мислення, розвивають мужність і впевненість в собі. Наприклад , ігрова ситуація -  симуляційна гра «Референдум в класі»  по темі «Як громадяни беруть участь у житті демократичної держави». Учні складають список питань, наприклад: «Чи вважаєте ви ,що шкільна форма має бути обов’язковою?», складають списки «виборців», готують бюлетені, скриньку, повідомляють про день і час проведення референдуму, повідомляються результати.
   Продуктивним прийомом на уроках правознавства стала рольова  гра. Наприклад, судовий розгляд кримінальних справ, де є суддя, секретар судового засідання, підсудні, прокурор , адвокат, свідки, потерпілі.
   Під час проведення повторювально – узагальнюючих уроків застосовую ігри: брейн – ринги , найрозумніший , КВК.
   Дуже важливі дослідницькі уроки, які сприяють засвоєнню знань, вдосконалюють навички спілкування, навчають переконливо й точно висловлювати свою думку. Така робота вчить самостійно добувати інформацію, аналізувати її та включати у створений образ світу та формувати просторову компетентність.
   Дуже цікавою на уроках у середніх класах є робота в малих групах. Кожний школяр усвідомлює, що від його зусиль залежить результат праці всієї групи. Групова робота допомагає  сформувати в дітей навички структурування матеріалу, виділення основних його елементів, розвиває вміння робити висновки, висловлювати власну думку, цінувати час. Це – «Ажурна пилка», синтез думок, діалоги, атаки на учнів, на вчителя, пошук інформації.  Дуже ефективним є складання шпаргалки (опорного конспекту) за вивченим матеріалом. Таким чином відбувається подвійна «прокрутка», обмінявшись, групи пояснюють варіант однокласникам.
   Уроки із застосуванням групових технологій дають змогу кожному учневі висловити свою точку зору на уроці, підвищують якість відповідей учнів, створюють позитивний клімат для вивчення історії та правознавства, мотивують школярів до активної діяльності на уроці. Таким чином, групові технології сприяють розвитку соціальної компетенції.     
   У своїй практиці   застосовую  учнівські проекти – це колективне або індивідуальне учнівське дослідження, здійснене на основі вільного вибору з урахуванням інтересів школярів. Такий  метод формує навики пошукової, аналітичної, творчої діяльності. Так при вивченні курсу «Людина і світ» учні працювали над інформаційним проектом на тему: «Що таке сім’я?».
   Метод проектів як технологія, що забезпечує компетентнісно – орієнтований підхід в навчанні історичних дисциплін, дозволяє по новому розкрити перед учнями процеси історичного розвитку людства. Це допомагає подолати прагматизм, який перешкоджає вдосконаленню навчальної діяльності учнів, призводить до формування власних оцінок історичних подій, розвитку критичного мислення.  Такі форми викликають жвавий інтерес в учнів, зацікавлюють своєю новизною, альтернативністю методичних прийомів.  Ці дидактичні знахідки дозволяють розширити та розвинути творчо – пошукові здібності учнів. Це значною мірою розвиває альтернативність думок учнів, вміння знаходити способи вирішення проблемних ситуацій. Також вони вчать дискутувати, відстоювати свою точку зору, поважати думку та спосіб мислення опонента, давати об’єктивну  оцінку відповідям товаришів.
     Широко використовую міжпредметні зв’язки.  На уроках правознавства впроваджую матеріали  з історії, світової літератури, географії, української літератури. Міжпредметні зв’язки історії та правознавства дозволяють окреслити форми устрою держав, які вивчаються, дати громадянську оцінку етапам становлення української державності, пам’яткам правової культури України. При вивченні революції в Англії і війни за незалежність в англійських колоніях та утворення США пропоную учням порівняти форму, державний устрій  у Великобританії та США. Характеризуючи систему управління Запорозької Січі  обов’язково пригадую з учнями  інформацію про республіканський лад у Римі. Використання  міжпредметних зв’язків  з українською та світовою літературою сприяє вихованню духовності, формуванню літературно – правового інтересу. Але конкретні образи, події, змальовані рукою не науковця, а митця, краще закарбовуються в пам'яті, мають духовний заряд, сприймаються не тільки розумом, а й серцем. Отже,  міжпредметні зв’язки у викладанні історії, суспільствознавства та правознавства – дієві критерії формування громадянської компетенції підростаючого покоління.
   Все це є актуальним, оскільки в підлітковому віці спостерігається потреба у створенні свого власного світогляду, прагнення до дорослості, бурхливий розвиток фантазії та уяви, спрямованість на самоствердження в суспільстві. З огляду на це найбільш продуктивнішими у цьому віці є інтерактивні  уроки , які залучають підлітка до розв’язання  завдань і потреб, ставлять його   в позицію причетності до історичних подій.
    На етапі застосування набутих знань, умінь, навичок  застосовую підсумкову бесіду, проблемне запитання, творчі завдання, вікторини. Ці форми роботи  дають змогу побачити, що учні засвоїли, чого навчилися, а що лишилося незрозумілим і потребує доопрацювання. В кінці уроку  повертаюся до очікуваних результатів, оголошених на початку уроку:
-         Що нового дізналися?
-         Що сподобалося на уроці?
    Часто цей етап проводжу в формі незакінчених речень, застосовую метод «Прес» ( наприклад, Спадкування за законом зустрічається у житті частіше, ніж спадкування за заповітом. Як ви вважаєте чому?), вправу «Запитайте себе». Таким чином, отримані відповіді – це своєрідний зворотний зв'язок з учнями, який дає можливість  з’ясувати для себе рівень інтелектуального розвитку учнів та врахувати учнівські відповіді при підготовці до наступного уроку.
    Галілео Галілей казав: «Не можна людині дати знання. Можна тільки допомогти їй відкрити ці знання в собі».  На своїх уроках роблю все можливе, щоб  навчити дітей розпізнавати факти й погляди, бо так накопичується досвід.