Мета: розкрити зміст трагедії в Бабиному Яру, її вплив на долю людства, на історичну пам’ять сучасників; викрити людиноненависницьку політику нацизму; формувати  розуміння того, що мир, мир, життя і злагода людей – найвищі цінності на землі.
Асистенти: учні 11 класу в ролі ведучих.
Форма проведення: усний журнал.

Вступне слово  вчителя.
-    Наша сьогоднішня  зустріч  присвячена  трагедія  Бабиного Яру. Кожного  року 29 вересня в школах  нашої Батьківщини проводяться уроки пам’яті  на честь вшанування пам’яті жертв Голокосту. Цього дня 1941 року фашисти в Києві знищили десятки тисяч громадян, мешканців  міста Києва, більшість з яких були євреями. Але серед них були тисячі українців, росіян, громадян інших національностей. Усі 778 днів окупації Києва, німці розстрілювали людей. Десятками, сотнями, сотнями кожного дня. Злочини Бабиного Яру перевершили всі відомі до цього трагедії. Але це не тільки трагедія  минулої війни, це уроки на майбутнє, як зберегти мир і зупинити  насильство.

Читання усного журналу учнями-асистентами у супроводі медіапрезентації

Поетична сторінка

Владико світла, доброти і правди,
Спустись з небес на землю нашу стань.
Тут людська кров, пролита без пощади, 
Горить в могилі, як не згасна грань. 

Буде суд і буде кара,
Отверзеться Бабин Яр.
Хлине кров, як повінь яра, 
Вдарить хвиля аж до хмар.
На узвишшя піднебесне
Вийде світлий судія,
Крикнуть сурми і воскресне
Вся Давидова сім’я.

Не сховається почвара,
Ані вбивця , ні грабар.
Буде суд і буде кара.
Отверзеться Бабин Яр
Розпадуться  небосхили, 
Божа явиться можуть.
Вийдуть праведні з могил, 
Злих в могилу поведуть.

Їх тисячі лягли у Бабин Яр широкий,
І катували їх тіла, у тім яру кати.
Топтали їх тіла, ридали хмари…
Й дощем червоним хмари ті лягли.

Страшним став вересень осінній,
Для тих, що йшли в далеке небуття.
Земля здригалася в холодній тіні,
І плакала немов хоронячи дитя.

А нелюди дивилися жорстоко,
Бо серця в них не було і нема.
А під ногами в них здригалася в потугах,
Ридала й плакала багряная земля.

Пройшли роки, давно вже сплили ріки,
То вереск кров’ю в тім яру цвіте.
Бо біль землі і біль душі навіки, 
Про злочин пам’ять у віки несе.

Заключне слово вчителя
Ті, хто прийшли до Бабиного Яру вже ніколи не повернуться. З 29 вересня  по 2 жовтня 1941 року  у Бабиному Яру було розстріляно  168 тисяч дітей, жінок і людей похилого віку. Серед них євреї, цигани, українці, росіяни та інші народності, які проживали на той час в Києві. Ці страшні цифри,  ці факти не вміщаються в людській свідомості.  Це неможна ні осмислити, ні зрозуміти. Такій жорстокості немає пояснення.   Ми маємо пам’ятати трагедію Бабиного Яру. Ми маємо молитися за безневинно убієнні душі. Лише наша пам’ять може заспокоїти їх.