НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ, НІЩО НЕ ЗАБУТО…
До 70-річчя визволення Харківщини
Заставка «Эхо прошедшей войны»
Вступне слово класного керівника
Сьогодні, розпочинаючи новий навчальний рік, на уроці ми поговоримо про дуже важливу подію нашого рідного краю. В історії Харківщини не завжди були мирні часи. Наш край пережив одну з кривавих війн в історії людства - Велику Вітчизняну війну, яка тривала впродовж 1941-1945 років. У всій історії нашої держави не було більш важких і грізних випробовувань, ніж ті, що випали на долю нашого народу в роки Великої Вітчизняної війни. У 2013 році виповнюється 70 років визволення Харківщини від німецько-фашистських загарбників. Сьогодні ми згадаємо про трагічні події Великої Вітчизняної війни в історії нашого краю, про героїзм і мужність мешканців Харкова та області, про те, якою високою ціною ми вибороли мир, аби навчитися його цінити.
Учень.
Надходив ранок. Червень. Двадцять друге.
Народжувався з квітів і роси.
Хтось на базар собі збирався,
А хтось травичку зранку вже косив.
Не знали ще, що тінь лягла на плечі,
Що буде боляче дорослим і малечі...
Учень.
І раптом поле стало полем бою,
І сонце зупинилося на мить,
І танки здибились перед житами,
Вторгаючись в густий клубчастий дим!
І бризнув колос на броню сльозами,
І зерном бризнув, трепетним, живим.
Учень.
Вони йшли і йшли під кулі перші,
Бо просто зневажали смерть,
І свято вірили, що, вмерши,
Здолати зможуть вражу твердь,
Що своїм духом заворожать,
Паралізують цілий фронт,
І чорна армія ворожа
Відхлине геть за горизонт.
Учень.
Пройшли солдати немалі дороги
Через бої та хуртовини злі.
І засвітили сонце Перемоги
Усій землі, всім людям на землі!
Класний керівник
Сьогодні ми з вами проводимо урок, який присвячений 70-річчю звільнення Харківщини від німецько-фашистських загарбників. Хай не згасає в серцях наших людей пам'ять про події Великої Вітчизняної війни, пам'ять про тих близьких і невідомих, хто боронив рідну землю від ворога. «Ніхто не забутий, ніщо не забуто» - ці слова мають бути для нас такими ж важливими, як і для покоління наших батьків, дідів і прадідів.
Виступи учнів з повідомленнями:
1. Захоплення Харківщини німецько-фашистськими військами.
Про напад фашистів харків'яни дізналися опівдні 22 червня 1941 р. з урядового повідомлення, оголошеного по радіо. За оголошеною мобілізацією на призовні пункти вже 23 червня з'явилися тисячі харків'ян. Усього з червня по жовтень 1941 року до лав Збройних сил було мобілізовано 154 тисячі харків'ян.
Лінія фронту швидко просувалася до Харківщини, фашистські війська, маючи перевагу в силі й техніці, вийшли на підступи до Харкова. Запеклі бої йшли поблизу Краснограда, де радянські війська затримали просування ворога на 17 діб. 21 жовтня воєнні дії розгорнулися на вулицях міста.
19 жовтня 1941 року, коли бої йшли на околицях міста, вступив у дію наказ про виведення з ладу комунального господарства, знищення всього заводського обладнання, що не вдалося евакуювати, запасів продовольства, сировини, залізничного транспорту.
24 жовтня німці прорвалися в центральну частину міста. Останні підрозділи Червоної Армії, виконуючи наказ командування, у ніч на 25 жовтня залишили місто. 25 жовтня 1941 року Харків відкрив найтяжчу і найбільш трагічну сторінку своєї історії.
Окупаційний режим у Харкові та Харківській області можна поділити на два періоди: з 24 жовтня 1941 р. до середини лютого 1943 р. – перша окупація Харкова, з березня 1943 р. до 23 серпня 1943 р. – друга окупація.
2. Життя в умовах окупації
Фашистський окупаційний режим дістав назву «новий порядок».
Смерть чекала харків'ян за протидію пограбуванню оку¬пантами, за зберігання зброї, за допомогу партизанам і підпільникам, за користування електроенергією, за забруднення доріг і ще багато за що. У місті і області постійно діяла комендантська година.
«Режим жаху» гітлерівці почали створювати з масових страт беззахисних людей. Прикладом є розстріл з червня 1942 року по червень 1943 року близько 4 тисяч чоловік у лісопарку біля селища Сокольники.
На Холодній горі діяв концентраційний табір. А всього у Харківській області діяло в окупаційний період 22 концтабори для військовополонених.
Перед відступом у лютому 1943 року фашисти вивезли з міста велику групу військовополонених, примусили їх рити собі могили і партіями по 350-500 чоловік розстрілювали. Більш того, значна кількість військовополонених була кинута в багаття і спалена живцем.
У деяких районах України, в тому числі і на Харківщині, фашисти використовували спеціальні автомобілі, відпрацьова¬ними газами яких знищували людей. Населення називало такі машини «душогубками». На Харківщині вони з'явилися в січні 1942 року. В них було знищено близько 30 тисяч жителів міста і області. Усього за період окупації фашисти знищили 280 тисяч мирних жителів Харк¬івщини.
3. Голокост
На фоні загальнолюдської воєнної біди у місті розігра¬лася страшна трагедія харківських євреїв. Наприкінці 30-х років у Харкові мешкали 130 тисяч євреїв, тобто майже шоста частина населення Харкова. Третя частина єврейського населення опинилася на окупованій території.
На початку грудня за розпоряд¬женням міської управи була проведена реєстрація всього на¬селення Харкова. Єврейське населення реєструвалося окремо від іншого населення — за окремими списками на аркушах жовтого кольору. Всього у "жовті списки" потрапило понад 10 тис. чоловік.
14 грудня 1941 року німецький комендант міста, генерал Путкамер віддав наказ про виселення євреїв і переселення їх до бараків, територія яких була оточена колючим дротом і охоронялася. У бараки було зігнано 16 тис. чоловік. Ніхто з них не повернувся. Всі, хто ще залишився жи¬вим після тритижневих знущань, були страчені у Дробицькому яру, що знаходиться у 20 км. від Харкова по Чугуївській трасі. На місці колишнього гетто у 1992 році було вста¬новлено Стіну Суму.
Харківський музей Голокосту сьогодні єдиний в Ук¬раїні. 23 квітня 1998 року відкрито па¬м'ятник "Жертвам Голокосту", при в'їзді до Дробицького Яру споруджено Менору — Древо життя. Усі пере¬лічені пам'ятники входять до меморіального комплексу «Дробицький Яр».
4. Економічна експансія
Однією із складових частин німецько-фашистського режиму була економічна експансія.
На окупованій території було введено примусову трудову повинність - 12-, 14- і навіть 16-годинний робочий день, не¬зважаючи на вік, стать, стан здоров'я, дуже низька заробітна платня, голодні пайки, тяжкі умови праці.
В сільській місцевості становище не було кращим. Була встановлена палична дисципліна. Німці проголосили, що за невихід на роботу винні перший раз будуть оштрафовані в розмірі 50 крб, а вдруге 25 різок, а у випадку саботажу - розстріл.
З початком окупаційного режиму населення підля¬гало вивезенню на роботи в Німеччину. Всього з Харкова і області окупанти вивезли до Німеччини 167 тисяч чоловік.
5. Партизанський рух і підпільна боротьба
Формування партизанських загонів почалося ще до оку¬пації Харкова.
Партизанські загони завдали значних втрат у Нововодолазь¬кому, Чугуївському, Старосалтівському районах.
Специфіка діяльності харківських партизанів була обу¬мовлена тим фактом, що лінія фронту проходила неда¬леко від місця дій партизанських загонів. Діючи ра¬зом з частинами Червоної Армії, партизани виконували їх завдання по розвідці розташування військ ворога: переходили лінію фронту, добували язиків.
Найбільш прославилися загони Ізюмський, Барвінківський, які входили до складу 6-ї армії.
Головними формами боротьби партизан були: партизанські рейди по тилах ворога, бойові вилазки, під час яких захоплювались трофеї, знищувались окупанти, провадилися диверсійна робота.
Ще до початку окупації території Харківщини розгорну¬лася велика робота по створенню підпільних партійних і ком¬сомольських організацій для боротьби з фашистами. В період окупації діяли підпільні обкоми партії, та комсомолу, 9 райкомів КП(б)У і 4 райкоми ЛКСМУ, 13 партійних і 14 комсо¬мольських організацій і груп.
В почесному ряду Героїв Радянського Союзу стоять імена керівників партійно-комсомольського підпілля: І.Бакуліна - доцента кафедри математики і секретаря парторганізації Харк¬івського сільгоспінституту в довоєнний період; першого секре¬таря обкому комсомолу О.Г. Зубарєва - в довоєнний період -секретар Орджонікідзевського райкому комсомолу м. Харкова.
6. Бої за Харківщину
Харків перебував під окупацією з 25 жовтня 1941 року по 23 серпня 1943 року з місячною перервою в лютому-березні 1943 року. З двох років окупації 17 місяців по Харківщині проходила лінія фронту, протягом 5-ти місяців велися активні бойові дії. Всього місто було окуповано 641 день.
Після розгрому фашистських військ під Москвою в січні 1942 року Ставка Верховного Головнокомандування приймає рішення визволити Донбас і Харківсь¬кий промисловий район.
Барвінківсько-Лозівська операція почалася 18 січня 1942 року в умовах суворої зими та глибо¬кого снігового покриву. Радянським військам вдалося перерізати залізничну колію Харків - Запоріжжя, звільнити Барвінкове і Лозову. Ворогові було завдано великих втрат, але мета коман¬дування не була досягнута. Подальші бойові дії, спрямовані на визволення Харкова були сплановані на весну-літо 1942 року.
12 травня 1942 року радянські війська перейшли у наступ, одночасно завдаючи, як і передбачалося, два удари: один з району Вовчанська, другий — з Барвінківського виступу. 12-19 травня 1942 року була здійснена ще одна спроба визво¬лити м. Харків. Операція по звільненню закінчилась трагіч¬но. У липні 1942 року ворогу вдалося повністю окупувати Харківську область.
Харківська наступальна операція (лютий 1943)
Метою наступальної операції, розпочатої 2 лютого 1943 року військами Воронезького фронту під командуван¬ням генерал-полковника Ф.І. Роликова, було завершення розгрому сил німецької групи армій на Харківсь¬кому напрямі. Після жорстоких боїв було звільнено Куп'янськ, Ізюм, Балаклію. 9 лютого було звільнено Борки і продовжено обхід Харкова з півдня. 15 лютого було розпочато штурм міських укріплень. Всі шляхи відступу ворога на Богодухів і Люботин були відрізані радянськими військами. 16 лютого Харків був повністю звільнений від ворога. Над будинком Держпрому лейтенант Шевченко підняв чер¬воний прапор.
19 лютого було звільнено Красноград, були звільнені Вал¬ки і Краснокутськ. Але поступово наступ почав затухати. Ра¬дянські війська були виснажені, не мали резервів. 19 лютого 1943 року фашистські війська нанесли сильний удар із райо¬ну Краснограда, куди фашистське командування перекинуло значну кількість військ і бойової техніки.
Таким чином, в лютому 1943 року Харків було звільнено, але закріпити успіх не вдалося.
7. Приклади мужності і героїзму
2 березня 1943 р. стрілецький взвод під командуванням гвардії лейтенанта П.М. Широніна з 78-го гвардійського стрілецького полку 25-ї гвардійської стрілецької дивізії біля залізничного переїзду поруч з селом Таранівка Зміївського району перекрив шлях 25 танкам і мотопіхоті ворога. Залізничний переїзд ворог не захопив. Знищено було гвардійцями 16 танків і штурмових гармат, близько 100 фашистів. Усі бійці взводу Широніна були удостоєні звання Героя Радянського Союзу на їх честь названа одна з вулиць Харкова.
П'ять діб ворог штурмував Таранівку, але так і не зміг здобути село. Героїчна оборона Таранівки дала змогу добре підго¬туватись до бою 1-му Окремому чехословацькому батальйону під командуванням Л. Свободи, який 3-го березня ввійшов у 25-ту гвардійську стрілецьку дивізію. В районі с. Соколове обо¬ронялась рота цього батальйону, яка під командуванням Отакара Яроша знищила 16 німецьких танків, 6 транспортів, близько 400 солдатів і ні на крок не відійшла від цього рубежу, а по¬вністю загинула в бою. Надпоручику О. Ярошу, першому іно¬земному громадянину, було присвоєно звання Героя Радянсько¬го Союзу, його ім'ям названа одна з вулиць міста Харкова.
8. Звільнення Харківщини
Остаточне звільнення Харкова стало мож¬ливим після перемоги на Курській дузі, в одній із найважли¬віших битв Другої світової війни.
3-го серпня 1943 року почалось здійснення Бєлгородсько-Харківської наступальної операції, її почали війська Во¬ронезького та Степового фронтів разом із частинами та з'єднан¬нями Південно-Західного фронту. Кодова назва операції "Полководець Румянцев". Мета операції - звільнення Бєлгорода та Харкова і створення умов для звільнення Лівобережної України.
5 серпня було звільнено міста Бєлгород і Орел. 7 серпня звільнено Богодухів, Козачу Лопань та Золочів. 10 серпня 1943 року командуючий Степовим фронтом І.С.Конєв дав наказ оволодіти Харковом.
Операція вимагала розгрому угрупування ворога на підступах до Харкова, щоб не допустити втрат серед мешканців міста та руйнування житлових будинків і промис¬лових підприємств. Треба було на підході до міста у польових умовах не дати змоги ворожим угрупуванням з'єднатися з танковими частинами, які завдали удару по Богодухову.
10 серпня радянські війська зайняли Ков'яги і переріза¬ли залізничні та шосейні шляхи Харків - Полтава. У середині серпня всі армії, які вели наступ, підійшли до зовнішньої межі укріплень Харкова.
Кожний крок Харківської землі довелося звільняти в жорстких боях. Про напругу боїв свідчить той факт, що сім населених пунктів Харківської області звільня¬лися від гітлерівців чотири рази, 30 населених пунктів - три, 115 - два рази, 56 - один.
22 серпня 1943 року в другій половині дня ворог почав відводити свої війська з району Харкова. Щоб не дати змоги відійти ворогові, І.С. Конєв віддав наказ про нічний штурм Харкова. Всю ніч на 23 серпня на вулицях Харкова йшли жорстокі бої. Вранці воїни вийшли по Сумській вулиці на площу Дзержинського (пл. Свободи). Над будинком Держпрому було піднято червоний прапор.
23 серпня 1943 року війська Степового фронту разом з військами Воронезького фронту та Південно-Західного визволили Харків.
20 вересня 1943 року була повністю звільнена Харківсь¬ка область.
Ці дні назавжди залишаться трагічними і водночас герої¬чними сторінками історії Харківщини. Перемога радянських військ у боях за визволення Харкова і Харківської області послужила поштовхом для подальшого визволення території України.
9. Пам'ять про учасників війни
Закінчилась Велика Вітчизняна війна. Але населення Харкова пам'ятає і довго буде пам'ятати ті дні, коли вирішувалась доля міста, пам'ятати тих, хто віддав своє життя за майбутнє свого народу.
У жовтні 1977 року біля північної межі міста, в Лісопар¬ку, було відкрито меморіальний комплекс Слави - пам'ятник воїнам Радянської армії, партизанам, підпільникам, усім, хто віддав життя в боях з фашизмом за свободу і незалежність Батьківщини.
У 1995 році було встановлено пам'ятник Г.К. Жукову — полководцю, маршалу Радянського Союзу, чотири рази наго¬родженому Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу.
Невелике українське село Соколове Зміївського району Харків¬ської області увійшло в історію війни як місце перших спільних бо¬йових дій радянських та чехословацьких воїнів проти фашистських загарбників. В пам'ять про подвиг радянських та чехословацьких воїнів ще в 1964 р. відкрито Меморіальний комплекс.
У серпні 2003 р. в Дергачівському районі Харківської області відкрито Меморіальний комплекс «Ви¬сота маршала І. С. Конева», який одразу став центром районних і обласних заходів, присвячених пам'ятним датам Великої Вітчиз¬няної війни. До його складу входить музей «Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
У боях за визволення Харківщини героїчно билися послан¬ці з усіх куточків Радянського Союзу. Імена героїв увічнені в назвах проспектів та вулиць Харкова: маршалів Г. К. Жукова, І. С. Конєва, П. С. Рибалка, генерала Людвіга Свободи, полковника І. О. Танкопія, майора Е. Б. Ахсарова, офіцерів та рядових О. А. Дерев'янка, А. В. Добродецького, П. С. Кандаурова, П. М. Широніна, першого іноземця — Героя Радянського Союзу — надпоручика Отакара Яроша та ін.
Учень.
Упав солдат в бою нерівнім
На трав настелені мости...
Та поклялися друзі вірні
До Перемоги з ним прийти.
Й таки прийшли. О тій годині,
Коли настав кінець війни
Він розписався у Берліні
Своїм багнетом на стіні.
Учень.
Коли ж додому повертали,
Звільнивши од напруги світ,
До праці вірні друзі стали,
А він підвівся на граніт.
Підвівсь і став як образ слави
Про тих, що ніч перемогли,
Щоб діти вільної держави
Рівнятися на них могли.
Учень.
Усі харків'яни знають цього солдата. Він височить на вулиці, яка має назву 23 серпня. Вона так названа на честь визволення нашого міста від німецько-фашистських загарбників.
Учень.
Минули дні і роки пролетіли,
А дня того забути ніхто не зміг.
Тут навіть сосни з горя посивіли,
Тут навіть камінь плаче край доріг.
Хіба ж забудеш, як палали хати?
Гойдались мертві у страшній петлі,
І на шляху валялися хлоп'ята,
Багнетами прибиті до землі.
Учень.
Ордою мчать десятиліття...
Могили всюди і хрести...
Чи зможуть з молодого віття
Нові герої прорости?
Учень.
Вічний вогонь палає,
Дзвонить у далі століть.
Вічний вогонь закликає:
Щастя живих бережіть!
Вічний вогонь клекоче:
Люди, не треба війни!
Щоб не вмирали дочки,
Сестри, брати і сини!
Вічний вогонь палає,
Тужать берізки над ним.
Вічний вогонь вимагає:
Миру і щастя живим!
Учень.
Територія нашого краю з перших днів війни перетворилась у фронтову смугу, на якій місяцями точилися важкі бої, гинули захисники Батьківщини.
23 серпня 1943 року після кровопролитних боїв місто Харків було звільнено від окупантів. На честь цієї важливої події Москва салютувала 20 артилерійськими залпами з 224 гармат. Десять дивізій, що відзначилися при взятті міста, були удостоєні звання «Харківські». За героїчні вчинки на Харківській землі понад 200 солдатів і офіцерів нагороджені Золотою зіркою Героя Радянського Союзу, 64 з них - посмертно.
Учень.
Ніхто не забутий;
На попіл ніхто не згорів:
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.
І доки є пам'ять в людей і живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.
Заставка «Сережка с Малой Бронной»
Учитель історії
70 років ми живемо під мирним небом, нам не відомо, як свистять кулі, ми тільки по телевізору бачили, як розриваються снаряди, ми не знаємо, що таке звірства окупантів. Усім цим ми завдячуємо тим людям, які відстояли свободу нашої країни, які воювали, не шкодуючи свого життя, винесли весь тягар горя і страждань, виявляючи стійкість, мужність і героїзм.
Тому треба завжди пам'ятати людей, які загинули в боротьбі з агресором, шанувати подвиг воїнів, підпільників, працівників тилу, усіх, хто не щадив свого життя в ім'я перемоги над фашизмом.
Герої не вмирають. Вони знаходять безсмертя і назавжди залишаються в пам'яті нашій, у звершеннях наших, у великих діяннях прийдешніх поколінь. Життям своїм нащадки зобов'язані їм. Серед тисяч героїв є і наші земляки.
• Залізний Спартак Авксентійович, командир розвідувальної роти з Коломака
• Войцехович Василь Олександрович, начальник партизанського штабу з Краснокутська
• Китченко Павло Семенович, командир взводу танкового батальйону з Качалівки
• Катрич Олексій Миколайович, льотчик, заступник командира ескадрильї з Олексіївки
• Нестеренко Іван Максимович, заступник командира стрілецького батальйону з Каплунівки
• Бабаченко Федір Захарович, начальник розвідки із Степанівки
• Дібров Кирило Селіверстович, командир стрілецького взводу з Мурафи
• Варава Борис Семенович, командир гармати з Пархомівки
Ніхто не забутий;
На попіл ніхто не згорів:
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.
І доки є пам'ять в людей і живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.
Класний керівник.
Найдорожче, що дається людині, - це життя. Ми приходимо на цю землю для того, щоб жити: милуватися красою природи, бачити лагідну посмішку мами, навчатися, мріяти, працювати, кохати, народжувати дітей, приносити радість і дарувати щастя. А війна відбирає в людини це найбільше щастя, дароване Богом. Людина бере до рук зброю, залишає свій дім, близьких, недокошену ниву і йде боронити рідну землю від ворогів. Велика Вітчизняна війна доторкнулася - ні, це не те слово, - увірвалась у життя кожної української сім'ї, залишила свій спопеляючий слід у містах і селах Батьківщини, глибокі рани в серцях людей.
Ніхто не забутий;
На попіл ніхто не згорів:
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.
І доки є пам'ять в людей і живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.
Заставка «Журавли»
| 